назад
вперед


Ліцей святкує ювілей
  • Автор: adminadmin
  • 11-11-2019, 07:36
  • Категория: ---

В умовах мирного життя хліборобська Україна  потребувала  кадрів для села, а саме трактористів, комбайнерів, водіїв, слюсарів. В 1953 році з метою забезпечення машино-тракторних станцій кваліфікованими механізаторськими кадрами за вказівкою Міністерства сільського господарства в м. Гайвороні при ремісничому училищі №7 обласне управління трудових резервів організувало підготовку трактористів з 6-тимісячним терміном навчання. В перші роки дозволяли набирати щорічно 5 груп (150 чоловік), а бажаючих було в 2 рази більше. Навчали професії «тракторист», а пізніше «механіка-комбайнера» з шестимісячним терміном навчання. Готували кадри для 7 районів області: Гайворонського, Ульяновського, Голованіського, Вільшанського, Новоархангельського, Добровеличківського і Новоукраїнського за направленнями колгоспів і радгоспів. Курсанти забезпечувались стипендією – 10 карбованців, обмундируванням і триразовим харчуванням, ішли в їдальню тільки строєм і з піснею, підйом курсантів о 5.30, початок навчання о 6 годині, о 8 годині проводилась загальна лінійка. Через недостатню кількість навчальних кабінетів, заняття проводились у три зміни: з 6.00 до 23.00. Гуртожиток був розрахований на 50 осіб, пізніше добудували своїми силами ще на 50 осіб. Інші курсанти проживали в найманих квартирах м. Гайворона. Запуск тракторів проводили о 6 ранку. Це турбувало жителів міста і вони зверталися зі скаргами до місцевої і районної влади, що прискорило виділення училищу території для навчального господарства.

Ткачук М.М.-заступник директора з навчально-виробничої роботи в липні 1955 року, під час відпустки поїхав в м. Москву на Виставку досягнень народного господарства, де протягом 3-х днів вивчав сільськогосподарську техніку, яка випускалась заводами. Конспектував, випрошував необхідну літературу, заводські інструкції, тощо. Відвідав Максим Михайлович Держкомітет трудових резервів при Раді Міністрів СРСР, був на прийомі у заступника голови А.С.Шевченка з проханням допомогти в забезпеченні училища с/г технікою, навчальними посібниками, плакатами, вузлами, деталями тощо. Отримав бажані результати.

   В 1957 році в східній частині м. Гайворона виділили 210 га під навчальне господарство. Нині – це ділянка 165 га.В 1957 році у західній частині м. Гайворона училищу виділено 12 га під навчальний полігон. Це був перший в Україні полігон для навчання водіїв За короткий період своїми силами училище побудувало: гаражі, бокси, верстатний і слюсарний цехи, кузню, кабінет з безпеки дорожнього руху, інструментальню, авто і трактор одром, нафто- заправку ГСМ, ПТО, майдани для стоянки і зберігання тракторів, автомобілів, с/г машин у відповідності з вимогами, упорядкували територію, електрифікували і обсадили живою огорожею.

  З метою підвищення професійності викладачі і майстри виробничого навчання виїздили на заводи, випробувальні станції. По приїзді виступали перед своїми колегами, підтримували  зв’язки з головними конструкторами заводів:

м. Кіровоград, завод «Червона зірка»;

м. Херсон, комбайновий завод;

м. Харків, тракторний завод;

м. Мінськ, тракторний завод;

м. Мінськ, м. Харків – тракторні заводи;

м. Тернопіль, комбайновий завод;

м. Зерноград, Північно-Кавказька  машино випробувальна станція;

Ткачук М.М. через головного конструктора заводу «Червона зірка» позачергово одержав із заводу сівалку СТСН-6А, першого випуску.

Викладачі і майстри виробничого навчання підвищували свій фаховий рівень, допомагаючи колгоспам у виконанні сільськогосподарських  робіт.

В 1966 році керівництво очолив Чернієнко Іван Андронович В 60-ті роки випускники училища брали участь в освоєнні цілинних і перелогових земель Казахстану. Установлений план набору і випуску спеціалістів училище виконувало щорічно. Бажаючих навчатися в училищі було багато. Під керівництвом директора училища Чернієнка І.А. в 1970 році розпочато будівництво їдальні на 132 чоловіки. З 1971 року в  профтехучилищах стали проводити змагання «Кращий орач».

Переможець обласних змагань одержував перехідний кубок. За умовами змагань, училище, яке три роки підряд одержить перехідний кубок, він назавжди залишається в училищі. Так в 1974 році учні училища отримали кубок «Кращому молодому орачеві». Кубок і зараз зберігається в музеї ліцею.

З 1976 року наш заклад став середнім навчальним закладом. 70 -ті роки - це були дуже добрі часи в житті навчального закладу. Училище очолив Антон Омелянович Маланіч. Багато часу він віддав для розвитку профтехосвіти Це під його  керівництвом збудовано навчальний і лабораторний корпуси ,училище щороку поповнювалось новою технікою ,розширено підсобне господарство. Запроваджувались нові технології  вирощування сільськогосподарських культур. В 1979 році керівництво училища зобов’язали відкрити в Новоархангельський філіал, також з середньою освітою учнів. Через три роки філіал переріс в Новоархангельське середнє професійно- технічне училище №9.

                   Маланіч А.О. постійно дбав про відкриття нових професій, які край необхідні народному господарству. В 1983 році відкрито спеціальність «Кравець-закрійник». З будівництвом свинарника і корівника з механізованим доїнням, давало можливість відкрити спеціальність «Оператор машинного доїння», а в перспективі «Фермер сільськогосподарського виробництва».

То,можна сказати,був час розквіту ПТУ №5. За роки існування училища були піднесення і спади. Разом з державою і наш навчальний заклад пережив не одне випробування. В 90- х роках гостра соціально-економічна криза мало не призвела до закриття училища. І добре, що знайшлася така людина, яка врятувала його. Це П.М. Руденко – колишній командир полку і районний комісар. Школою його життя було бідне повоєнне дитинство,навчання у військових закладах,а ще участь з перших днів в Афганській війні. Критично оцінивши ситуацію директор визначив шляхи відродження ПТУ. Він зупинив процес руйнації і зумів вдихнути в нього життя. Багато прийшлося зробити Петру Миколайовичу, щоб звести училище на ноги. Почав з того, що змусив людей,розгублених та розчарованих тодішньою розрухою,    працювати, повірити у власний успіх та в  успіх спільної справи.  Спочатку організували випікання  хліба, почали збільшувати поголів’я корів на навчальному господарстві. Дуже швидко матеріальна база почала покращуватися і це дало можливість відкрити нові спеціальності: «Муляр. Штукатур. Лицювальник-плиточник», «Кухар. Кондитер» За ініціативи  Петра Миколайовича  почав працювати магазин, де реалізовували продукцію   за цінами нижчими від ринкових. Праця на благо ліцею увінчалась успіхом і вже  з липня 2003 року за наказом Міністерства освіти і науки України наше училище №35 було реорганізовано в ГАЙВОРОНСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ АГРАРНИЙ ЛІЦЕЙ. Наступні роки і до сьогодні ліцей очолювали такі керівники: 2005 рік Ярко Ірина Василівна. Вона продовжувала традиції, .запроваджені попередниками, разом з колективом працювала над  іміджем та авторитетом навчального закладу в ройоні та області. В 2016році директором стала Кравцова Вікторія Іванівна. Вона старанно продовжувала рух вперед. З 2018 року директором ліцею є Москаленко Іван Іванович. Як і його славні попередники наполегливо працює      на      благоліцею.                                           

        Зі стін нашого ліцею у широке життя вийшли тисячі механізаторів, водіїв автомобілів, слюсарів-ремонтників, кухарів-кондитерів, кравців, будівельників. Серед випускників навчального закладу є три Герої Соціалістичної праці. 4 Кавалери Ордена Леніна, сотні нагороджені  іншими орденами. І сьогодні ліцей іде в ногу з часом, використовуючи кращі надбання попередніх поколінь, а також новітні освітні технології, виховує майбутніх робітників, які працюватимуть на благо України.

Ліцей святкує ювілей

 

dle

Подробнее
  • Просмотров: 84
  • Комментариев: 0
Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.